«Будь-яка посада – тимчасова. Але працювати треба так, щоб не було соромно», – Григорій Пустовіт

Фото: 

Григорій Пустовіт – важковаговик волинської політики. В минулому – очільник обласної партійної організації «Батьківщини», голова Волинської облдержадміністрації в постреволюційний період, секретар Луцької міської ради і виконувач повноважень міського голови після смерті Миколи Романюка. З листопада 2020 – заступник голови Волинської обласної ради.

Рік у волинському «білому домі» не назвеш безхмарним. 20 вересня політик написав заяву на звільнення, а рівно за місяць повернувся на ту ж посаду.

Розмова з Григорієм Пустовітом – про пертурбації останніх місяців, різницю між міською та обласною радами, а також те, що в роботі залишається непублічним.

Цей матеріал створений в рамках спецпроекту «Перший в облраді». Спільно з Волинською обласною радою підсумовуємо перший рік каденції.

«В колективах комунальних підприємств повинна бути здорова конкуренція»

– Як ви оцінюєте перший рік каденції? Чи ефективною була робота ради?

– Рада працювала досить ефективно. Було багато внутрішньої роботи, яку мало хто бачить. Це робота в комісіях, робочих групах, вивчення окремих питань. У кінцевому результаті волиняни бачать сесійну залу і рішення, що там ухвалюють. Те, як дружно і спокійно це відбувається. А от, що цьому передує, знають одиниці. Але, повірте, спочатку – дуже ґрунтовна робота.

У сесійну залу справді виноситься те, що готове до розгляду та голосування. Якщо ж та чи інша фракція висловлює своє заперечення, тоді питання відкладається на доопрацювання. Направду, в обласній раді немає потреби в такій оперативності, як у Луцькій міській. У міській необхідно ухвалювати рішення сьогодні – на завтра, а в обласній – глобальніші питання. Тут більше часу і можливостей для вивчення, опрацювання. Не ті швидкості – це головна відмінність. Для мене це новий досвід, але враження виключно позитивні.

Рада працює планово, і наголос робиться на господарських питаннях, тих, де немає політики. Звісно, вона присутня в обласній раді, але, порівняно з останнім періодом у міській раді, – це небо і земля.

Читати також: «На сесіях без політики ніяк», – Григорій Недопад про перший рік каденції. ІНТЕРВ’Ю

– Які найважливіші рішення ухвалені за минулий рік?

– Безумовно, це обласний бюджет, а також рішення, спрямовані на оптимізацію комунальних підприємств. Тому що в результаті децентралізації обласний бюджет зменшився: кошти перерозподілені, як на державний бюджет, так і на бюджети наших територіальних громад. Хоча завдання, які стояли перед нами, лишилися. Доводиться виконувати їх з мінімальними витратами.

Якщо ви звернули увагу, вдруге перед ухваленням бюджету ми провели бюджетні слухання, на яких заслухали керівників комунальних установ, досить ґрунтовно проаналізували ситуацію у них. Це дає розуміння того, де ми перебуваємо і які проблеми маємо.

Є багато комунальних підприємств, де можна оптимізувати штати, і це не буде дуже болючим для установи.

– Маєте на увазі якісь конкретні підприємства?

– Поки не прийняте рішення, я не буду говорити. Працюємо над цим. Бачимо перспективи в об’єднанні освітянських та медичних закладів. Це не стільки оптимізація витрат, скільки намагання залучити додаткові кошти та покращити їхню роботу (На останній сесії волинський онкоцентр об’єднали з обласною клінічною лікарнею, а психіатричну лікарню – з центром терапії залежностей, – ред.). Це була вимога Кабінету Міністрів України.

Більше про мотивацію для об’єднання лікарень, а також наслідки для лікарів та пацієнтів можна прочитати тут: На Волині об’єднали чотири обласні лікарні. Навіщо це? Працівників скоротять? Розповідаємо головне

– Чи планується зміна керівників комунальних установ?

– Це планова робота, яка відбувається постійно. З кожним керівником підписаний контракт. Він закінчується – тоді ми дивимося на ефективність роботи. Якщо вона відповідає критеріям і вимогам обласної ради, сьогодення, якщо керівник вирішує проблеми, а не чекає манни небесної, ми його підтримаємо. Якщо ж не справляється і навіть не намагається, будемо казати «дякую і до побачення».

Коли я очолював міську партійну організацію «Батьківщини», я собі поставив за правило: хай як би комфортно мені не було з певними людьми, 30% членів бюро потрібно на кожній партійній конференції змінювати. Люди повинні бачити, що є можливість кар’єрного зростання, а не зайняли місця і все: їх не посунути. Мусить бути стимул і мотивація для роботи, розвитку. У колективах повинна бути здорова конкуренція – конкуренція професіоналів.

Водночас кожен керівник повинен розуміти, що йому дали шанс проявити себе: ти можеш скористатися ним або ж просто відбути час. Але в іншому випадку не повинен ображатися, що замість тебе поставлять більш підготовлену і кращу людину, а головне – людину, яка має більше ідей та бажання для змін. Повірте, є маса професіоналів, які чекають свого часу.

Довідково: Григорій Пустовіт народився 29 березня 1960 року у місті Дубно Рівненської області, живе у Луцьку. З 1977 до 2004 року служив у Збройних Силах. У 2010-му його вперше обрали депутатом Луцької міської ради. З 2010 по 2014 був секретарем Луцької міської ради. З березня 2014 року по липень 2014 року – голова Волинської обласної державної адміністрації. Квітень-липень 2017 – заступник міського голови. З липня 2017 по листопад 2020 був секретарем Луцької міської ради та виконувачем повноважень міського голови.

 

Читати також: «Треба визначати пріоритети і за рік-два завершувати». Микола Буліга. ІНТЕРВ'Ю

«Керівники онкоцентру та психлікарні зможуть лишитися, якщо захочуть»

– Щодо ліквідації медичних закладів: як поставились колективи до цього рішення?

– Дуже обережно варто до цього підходити. Онкоцентр і психіатрична лікарня не ліквідовані, а реорганізовані. Ліквідовані окремі юридичні структури, проте вони залишаються функціонувати як профільні структурні підрозділи КП, до яких приєднуються.

Щодо психіатричної лікарні та її об’єднання з центром терапії залежностей. Більшість лікарень в інших областях мають назву психоневрологічних. Тобто це вже об’єднання. У нас історично склалося по-іншому.

Однак ці медичні послуги переплітаються, тому об’єднання закладів давно напрошувалося. Тим більше, що це дозволить ширше залучити державні кошти. Як воно вплине на роботу лікаря та медсестри? Тільки в тому плані, що з часом покращить умови праці. А загалом лікар та медсестра як працювали, так і працюватимуть далі. Тут скорочень штатних посад не буде.

Так, буде об’єднання адміністративного персоналу і, безумовно, дві бухгалтерії в одному закладі не потрібні. Хтось піде, але, звичайно, всіх не вивільнять. Частина залишиться, тому що завдань буде багато.

У психіатричній лікарні є не вирішені проблеми після того, як з Олицького замку перевели хворих. Мова йде про осіб , що втратили соціальні зв’язки з рідними. Це багато людей, які не лікуються, а просто перебувають у закладі. На них НСЗУ грошей не виділяє – обласна рада і лікарня шукають спонсорів, резерви.

Так, є хворі, яких нема кому забрати. Для цього є психоневрологічні інтернати, адже хвору людину не можна викинути на вулицю. Звісно, потужності таких соціальних закладів потрібно збільшувати , адже на сьогодні місць в психоневрологічних інтернатах не вистачає.

Проте є сім’ї, які можуть забрати своїх родичів, але не хочуть. Це ваші близькі – подобається вам це чи ні, а ви мусите їх доглядати. Не можна це покладати тільки на громаду. А не хочете – напевно, в інтернатах доведеться вводити платні послуги.

На час переведення з відділення в Олиці було орієнтовно 70 таких хворих, зараз – вдвоє менше. Когось родичі забрали, когось перевели в інтернати. Ця проблема вирішується. Ми виходимо з того, що психіатрична лікарня повинна лікувати, а психоневрологічні інтернати – забезпечити перебування тих людей, кому це потрібно. Лікарня не повинна заміняти собою інтернат.

Я був у наших інтернатах, зокрема у Берестечку. Там працювала і дуже навіть непогано, компетентна керівниця, але прийшов час – і вона написала заяву на звільнення. Тепер заклад очолює інша людина - Клемба Віталій Богданович, і я бачу зміни. Так психологічно людина влаштована, що багато речей через звичку не помічає. А тут прийшов новий керівник зі свіжими ідеями. Він почав думати про те, щоб підопічні інтернату могли займатися творчістю. Звичайно, це не класична творчість. Але я був на їхньому концерті і можу сказати, що давно таких емоцій не переживав. Як вони старалися! Як хвилювалися! Це було щастя в чистому вигляді. Також у закладі облаштовують тренажерний зал, і люди матимуть змогу займатися спортом.

Там і раніше було нормальне харчування й умови перебування. Але такі, здавалося б, необов’язкові речі суттєво покращують якість життя. Я вважаю, що заміна керівника виправдана, коли дає такі результати.

– Що буде з керівниками онкоцентру та обласної психіатричної лікарні?

– Вони залишаться працювати. Лише посади називатимуться інакше. Наприклад, будуть заступниками (медичними директорами). Але це, звичайно, за умови, що вони самі цього захочуть. Особисто я з ними не говорив, але зустрічався голова обласної ради Григорій Недопад. Керівники з розумінням поставилися до змін.

Звичайно, це неприємний для них процес. Для окремо взятої людини – це удар і стрес. Але розумні люди можуть таке пережити, усвідомлюючи, для чого це робиться.

Ніхто не каже, що пан Малімон (Юрій Малімон – директор онкоцентру, – ред.) чи пані Юрко (Людмила Юрко – директорка психлікарні, – ред.) не справлялися зі своєю роботою. Просто на сьогодні прийнято таке рішення. І їм буде надана можливість продовжити роботу, якщо вони захочуть цією можливістю скористатися.

– На сесії опозиційні депутати дорікали більшості тим, що ці рішення недостатньо обговорювались. Мовляв, замало дискусій на комісіях чи закритих нарадах, куди виборці не потрапляють. І, як показала потім реакція соціальних мереж, це правда: люди думають, що йдеться про закриття лікарень, скорочення медичних працівників. Чому є така позиція: ми на комісіях все обговорили, тому на сесії вже й не варто?

– Особливість роботи Луцької міської ради полягає в тому, що прийти на сесію немає проблем, адже усі депутати – лучани. Натомість особливістю роботи обласної ради є те, що на її сесії мусять приїжджати обранці в тому числі з віддалених районів. Обласна рада проходила етап політичних баталій, коли сесії відбувалися по чотири дні. У багатьох були проблеми з тим, щоб відпроситися з роботи, кілька разів приїхати. Особливо важко зробити це тим депутатам, у кого немає машини.

Чому обласна рада працює в такому режимі зараз? Аби не допустити затяжних сесій. Грубо кажучи, на сесії як правило не обговорюються ті питання, які вже ретельно опрацювали в комісіях.

В цьому випадку нам дорікнули, що було замало обговорень. Але, чекайте, депутати, які цим дорікали, чомусь не долучались до роботи комісій. Чому вони не задали ці питання тоді, коли було повно можливостей? Це нехай не офіційні правила, але традиції роботи обласної ради. Інформувати людей про такі рішення потрібно. І це було: Григорій Вікторович зустрічався з колективами лікарень, відповів на усі питання. Якби хтось не вигадував щось, то й не треба було б давати спростування.

Ні психіатричну лікарню, ні онкоцентр ніхто не закриває. Ну, невже депутати живуть в якомусь іншому світі? Ні, звичайно.

Просто коли ти хочеш щось зробити, завжди знайдеться той, хто критикуватиме. Коли ти хочеш щось сказати, завжди знайдеться той, хто маніпулюватиме твоїми словами. До критики треба ставитися з розумінням. Вона має право на існування.

Наша мета – залучити державні кошти під великі медичні об’єднання. Мета правильна? Так. Механізм, доступний у цій ситуації, правильний? Також.

До речі, в обласній раді немає опозиції. Вона є у Верховній Раді, де це визначено законом. У нас же – ситуативна підтримка чи непідтримка рішень тими чи іншими фракціями.

– Чому на минулій сесії не розглядали бюджет на 2022-й рік?

– Потрібно допрацювати проєкт. Якщо встигнемо, проголосуємо цього року. Якщо ні, маємо досвід голосування за бюджет у перші місяці нового року.

Бюджетні слухання показали, що в одних закладів освіти невелике збільшення фінансування – 3-5%, а в інших, наприклад, закладів профтехосвіти – 25-30%. А чим вони кращі? Є правила, і для всіх вони однакові. Якщо ж це чимось викликано, обґрунтуйте. Тоді було багато питань до управління освіти і зокрема пані Плахотної (Людмила Плахотна, – очільниця управління освіти та науки Волинської ОДА, – ред.), але вона хворіла, тому запитання переадресували економісту, який контролював ці пропозиції.

Так, може бути, що один-два заклади додатково фінансуються, якщо на те є потреба. Умовно, військовий ліцей – наш провідний заклад, який зараз розширюється і туди треба вкладати гроші. Я це розумію. Решта ж повинні бути на одному рівні. Тим паче, така болюча тема як профтехучилища. Ми почали вивчати питання і побачили, що вони передбачили на енергоносії набагато більше, ніж потрібно. Так не піде.

Це державні заклади, які повністю фінансуються з місцевих бюджетів. Мені дуже «подобається» ця державна політика. Важко студентам? Підіймаємо стипендії. Супер. Але дайте гроші на це. Якби стипендії йшли з державного бюджету, немає проблем. Але стипендії йдуть з обласного бюджету. І це підвищення означає, що ми комусь повинні недодати. А чим інші заклади гірші? Піднімати стипендії, зарплати – це правильно, але потрібно вказувати, де гроші брати. Потреби держави зараз набагато більші, ніж бюджет держави. Так само і в області.

– З приводу резерву коштів і ситуації на українсько-білоруському кордоні. Григорій Недопад говорив, що на укріплення кордону виділили понад 170 мільйонів з державного бюджету, тому додатково передбачати щось в обласному бюджеті попередньо не потрібно. Втім, якщо ситуація зміниться, це можливо. Що ви про це думаєте як колишній військовий?

– Військові ніколи не оцінювали питання джерел фінансування, вони оцінюють лише можливість виконання наказу.

Проте, питання державного кордону повинно було бути вирішене ще 30 років тому, коли ми створили державу. Кордон – це обов’язковий атрибут. От будемо у Європейському Союзі, то з тією ж Польщею кордон по суті стане непотрібним. Але в сьогоднішніх умовах кордон є обов’язковим атрибутом меж держави і має бути належним чином облаштованим.

Ми розуміємо, що та сама «єгоза» не зупинить ворога. Але правильно облаштований кордон не дозволить його перетнути випадковим блукальцям і подасть попередження про непроханих гостей.

Я не вірю, що нелегальні мігранти підуть із Білорусі в Україну, тому що їх не цікавить ні Україна, ні Білорусь, ні та країна, що знаходиться східніше Білорусі і називає себе найкращою в світі. Їх цікавить Європейський Союз. Вони заплатили гроші, щоб туди потрапити. Тисячі доларів. Через Україну вони не підуть, бо не за це вони платили гроші білоруським посередникам.

Але наше завдання – зробити все, щоб мати повноцінний кордон. З прикордонною контрольною смугою, відповідними загородженнями, дротом. З усіх боків держави він повинен бути нормально облаштований.

Читати також: «Але він має прийти і вибачитися». Ігор Лех про волинську політику і свою каденцію. ІНТЕРВ’Ю

«Я пішов з посади не за приписом НАЗК, а за власним бажанням»

 

Григорій Пустовіт ненадовго пересів з президії до своєї фракції

 

– Не можу не запитати про ваше звільнення з посади і нове призначення через місяць. Спочатку озвучувалося, що це ваше особисте бажання. Хоча пізніше все ж з’ясувалося, що причиною був припис Нацагентства з питань запобігання корупції. Мовляв, прострочені терміни надання згоди на спецперевірку. Звільнення було вашою особистою ідеєю?

– По-перше, призначення не було – було обрання.

Я вже давав пояснення про цю історію, але зроблю це ще раз. Кожне рішення ради, а тим більше про обрання заступника голови ради, проходить юридичну експертизу. Так само і надання згоди на спецперевірку узгоджується з відповідними посадовими особами виконавчого апарату ради: як юристами, так і кадровиками.

Я добре розумів, що не порушував термінів надання згоди на спецперевірку. Адже у рішенні про моє обрання чітко сказано: «Обрати заступником голови обласної ради Пустовіта Григорія Олександровича з 30 листопада 2020 року». Так, сесія відбулась 25 листопада, але рада має повне право визначати більш пізній термін вступу у силу прийнятого рішення. Тобто, я надав дозвіл на спецперевірку на третій день після встановленого рішенням терміну про моє обрання.

Чому з’явився такий припис, я не знаю. Можу лише припустити, що якщо не бачити самого рішення ради, а знати лише дату проведення сесії, то можна прийти до хибного висновку про порушення терміну.

Що було робити в цій ситуації? Припис НАЗК скасувати ніхто вже не може, тому їхати в Київ і давати пояснення не було сенсу, адже припис все одно не скасують. Можна було судитися з НАЗК щодо скасування припису рішенням суду і у мене немає жодного сумніву, що ми виграли б судову справу. Правда, це зайняло б чимало часу. І, буду відвертим, я не мав ні найменшого бажання судитися, бо це витрачені нерви, час, емоції. Одним словом, судитися я відмовився.

Склалася патова ситуація. Я не вважав правильним вступати в протистояння з НАЗК, а тому скористався своїм правом, відповідно до «Закону про місцеве самоврядування» – добровільно скласти повноваження заступника голови обласної ради. Що я й зробив.

– Коли звільнялися, ви знали, що через місяць вас знову оберуть на ту ж посаду? Такі чутки були вже тоді.

– Ні, не знав. Я написав заяву і сказав Григорію Вікторовичу: «Рішення за вами. Я підтримаю будь-яку запропоновану вами кандидатуру». Не було ні скандалу, ні війни. Просто так сталося.

– Коли Григорій Недопад знову висунув вашу кандидатуру, не боялися, що вдруге за вас не проголосують?

– Слово боялися – не зовсім відповідне. Бути самовпевненим означає програти ще до виборів. Тому я не мав стовідсоткової переконаності. Хоча настрої більшості депутатів з різних фракцій додавали оптимізму. Звичайно, було багато рухів навколо цієї посади, і це нормально – це політика. Тому я й вдячний всім депутатам ради, які підтримали мою кандидатуру.

Попри всі чутки і розмови, треба розуміти, що на посаду заступника має право внести кандидатуру лише голова обласної ради. Григорій Вікторович вніс мою кандидатуру, припинивши тим самим будь-які домисли.

Я давно в політиці. Рано чи пізно я піду з неї – це життя, тому що все має початок і має завершення, але сьогодні я тут. Чи прагнув я до цього? Звичайно.

Я знаю, що до кожної посади потрібно ставитись, як до тимчасової. Але працювати так, щоб потім ні за що не було соромно.

– Які ваші обов’язки на цій посаді? Тому що в публічній площині лишається відвідування свят, пам’ятних дат, покладання квітів. Що є непублічним?

– Так, я за дорученням голови обласної ради досить таки часто беру участь в публічних заходах, семінарах, обговореннях проблем, зустрічах з колективами, співпрацюю зі ЗМІ. Крім того, багато часу займає робота з виборцями, прийоми громадян і вирішення їх проблем, робота з депутатами, зустрічі з громадськими активістами, вивчення та моніторинг питань діяльності як обласної ради в цілому, так і обласних комунальних підприємств зокрема, поглиблене вивчення питань, що виносяться на розгляд постійних комісій та сесій. Сприяння та підтримка військових частин теж входить у коло моїх обов’язків.

Відповідно до розподілу повноважень між головою ради та заступниками, координую діяльність таких постійних комісій обласної ради як: комісію з питань сільського господарства, продовольства, земельних відносин, комісію з питань екології, раціонального використання природних ресурсів, комісію з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій та комісію з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення. Це напрямки, за які я відповідаю.

Даю доручення щодо вивчення питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень, незалежно від форм власності та їх посадових осіб.

Текст: Віта Сахнік

Фото: Інна Максимчук та Олена Лівіцька