Керівництво держави йде на поводу у Супрун

Фото: 

Депутат Волиньради Сергій Сівак один з небагатьох, хто може поглянути на медичну реформу і з законодавчої точки зору, і з позиції фахівця-медика.

Комусь він більш відомий, як принциповий «свободівець» та прагматичний політик. Однак, сотні волинян знають Сергія Сівака, радше, як лікаря реанімаційного відділення Волинської обласної клінічної лікарні.  Йому вміло вдається поєднувати обов’язки депутата із посадою медика. Тож саме він є тим, хто розуміє усю суть медреформи зсередини.  

Про патріотизм, депутатство і медичну реформу Сергій Сівак розповів у інтерв’ю «Першому» для традиційної  рубрики «Депутати в темі».

- Ви вже маєте достатньо великий досвід роботи депутатом: були обранцем і Луцької міської ради, нині є депутатом в обласній. Чи відрізняється робота у цих радах?

- Дійсно з 2010 по 2015 я був обраний депутатом Луцької міської, а з 2015 року став депутатом Волинської обласної ради. У певному сенсі це можна назвати динамічним кар'єрним ростом.

Відразу скажу, що різниця значима. У міській раді робота більш приземленіша, питання торкалися діяльності територіальної громади та господарського життя міста. Хоча, ми, як представницький орган місцевого самоврядування, неодноразово декларували позицію громади міста з тих чи інших політичних та економічних питань. Пригадую 2013-2014 роки: звернення до Верховної Ради, Президента, стосовно подій на  Майдані, Революції Гідності, московсько-української війни і т.д. Міська рада була тоді, як ніколи одностайна.

А що стосується роботи в обласної раді, то її рівень, зрозуміло, набагато вищий.  Зокрема,  «медична комісія», до якої я маю честь належати, підтримує тісну співпрацю з профільним комітетом Верховної Ради. Ми налаштовані на доволі серйозний діалог, адже до нашої думки прислухаються зверху. Нам вкрай важливо донести до Києва свої оцінки і бачення  напрямку реформування медицини, можливість введення лікарського самоврядування, проблеми  імунопрофілактики і вакцинації, створення служби трансплантації і т.д. Тож, поле діяльності в обласній раді набагато ширше і така робота, чесно кажучи, мені до вподоби.

- Депутатська діяльність нерозривно пов'язана з політикою. Ви є представником ВО «Свобода». Чи це єдина політична партія у вашійбіографії і чому саме вона?

- Так, Всеукраїнське об'єднання «Свобода» є моєю єдиною політичною силою, до якої я належу. Чому «Свобода»?  Бо саме ця команда чітко і послідовно декларує і відстоює принципи націоналізму, які вчать належному відношенню до своєї землі, своєї нації, своєї історії. Вони мені близькі.

Я народився на Волині. Мої батьки проживали на території Польщі, пригадую розповіді дідуся про те, як неодноразово на моє та сусідні села вчиняли збройні напади бойовики Армії Крайової. В подальшому, під час проведення операції «Вісла» сім’я була депортована і вивезена в херсонський степ. Тому, ситуацію, яка склалася на Західній Україні з приходом комуністичної машини, - моя родина відчула на собі. Моїм батькам довелося витерпіти стільки всіляких бід та негараздів...

Безумовно, все це відкладається в пам'яті роду і напевно відображається на якомусь генетичному рівні. Тим паче, моя almamater — Прикарпаття, Івано-Франківський медичний інститут, свободолюбива земля, де на період мого навчання (80-ті роки) існував потужний ідеологічний пресинг та кадебістська цензура. Та все ж часто можна було поспілкуватись зі свідками  українського повстанського руху.

Неодноразово, їдучи з товаришами  в Карпати, проминав село Старий Угринів Калушського району – місце народження Степана Бандери. Тож, можу сказати, що ходив по тій же землі, дихав тим же повітрям, яким дихав і він... Мабуть, по-інакшому і не могло бути.

- Як ви розцінюєте протистояння між певними політичними силами, яке триває зараз на Волині і в Луцьку, зокрема? Чи не відбивається це на роботідепутатського корпусу?

- Негативно розцінюю. Відсутність єдності і порозуміння між депутатами від різних політичних сил – одна з причин нинішнього плачевного стану справ у місті. 

Тривала відсутність міського голови в Луцьку, протистояння між різними політичними і економічними групами розбалансовує роботу міських виконавчих органів, вносить чималий хаос у діяльність міської ради.

Тож позиція моя та моїх колег по фракції зводиться до чіткого дотримання нашої політичної лінії та стратегії. Звісно, ми відслідковуємо ставлення наших партнерів до задекларованих засадничих принципів. Тому, якщо у нас буде спільне бачення вирішення якоїсь проблеми – ми абсолютно не проти співпраці з тією чи іншою політсилою, лишень би це йшло на користь громаді міста й області.

- Тож готові співпрацювати з усіма політсилами і навіть теоретично… вступити в коаліцію?

- Звісно, якщо така співпраця з політичними структурами буде мати в результаті якісь суттєві і позитивні зрушення. Хоча в міських та обласних радах закон не передбачає обов'язкового створення коаліцій. Це значно розширює формат і можливості співпраці. 

Якщо говорити про всеукраїнський рівень, то ми тісно співпрацюємо з ідеологічно близькими нам політичними силами: «Правий сектор» та «Національний корпус». Це ті структури, які мають свою чітку свою позицію і перебувають в опозиції до діючої влади.

З партією влади ми принципово не можемо вступати в будь-які коаліції доти, поки наших побратимів – націоналістів, воїнів-добровольців, героїв війни – ця влада переслідує, відкриває проти них надумані кримінальні справи, кидає в СІЗО, запроторює за грати…

- Попри політику та депутатство, ваше життя невідривно пов'язане з медициною. Як на вашу думку відіб'ється українцям і самим лікарямрозпочата медична реформа?

- До 2013 року у нас в Україні було близько 200 тисяч лікарів. Це доволі серйозна кількість, але поряд з тим - нас було 42 мільйони населення. Події на Сході країни, масова еміграція населення, яка з'явилася через погіршення економічного становища... усе це заставляє багатьох моїх колег шукати собі кращого життя на Заході. Тож зараз кількість лікарів суттєво зменшилася.

Пригадую відому філософську фразу про те, що політика є концентрованим  відображенням економіки, а медицина - дзеркальним відображенням  і економіки, і політичного устрою в країні. Якщо економіка на 50% перебуває в тіні, то в якому стані може перебувати охорона здоров’я?

Виділених державою 3% бюджету ледь вистачає на заробітну плату персоналу, оплату житлово-комунальних послуг та харчування. Видатки на лікування, що становлять 7 гривень на день, просто смішно озвучувати.

На моє переконання, первинним все ж таки повинно бути реформування економіки: знизити податки, фіскальне навантаження на виробників, запустити внутрішнє виробництво, зробити чесними і прозорими правила ведення бізнесу, – це те, що суспільство очікує від держави.  Приріст ВВП в 2,3%, що подається Урядом ледь, як не перемога, - нівелюється стрімкою інфляцією за 2017 рік у 14%.

Тому проводити медичну реформу, яка безумовно потрібна, в таких некомфортних умовах і в такому вигляді, як пропонує Уляна Супрун - є неприпустимо.

Це не реформи, а лише їх імітація, фейк для тих, хто в цьому не розуміється.

- Якщо можна, розкажіть більш детально...

- Ви знаєте, що Верховною Радою був проголосований законопроект «Про фінансові гарантії надання медичної допомоги…». Ним передбачена трирівнева система надання медичної допомоги, причому акцент робиться на первинному рівні, а саме - на сімейних лікарях.

Передбачається, що пацієнт буде самостійно обирати свого сімейного лікаря шляхом укладання з ним договору на обслуговування. Причому такий договір необхідно укласти впродовж 2018 року. Чим більше пацієнтів буде у сімейного лікаря, тим вища буде його заробітна плата. Прогнозується що кількість пацієнтів не повинна перевищувати 2000-2400 чол.

Вводиться новація «гроші ходять за пацієнтом». Тобто держава буде оплачувати 90 млрд. грн не на утримання лікарняних закладів, а лише на надання медичних послуг хворим. Сімейний лікар, в свою чергу, буде зобов’язаний  укласти договір на отримання коштів з «Національною службою здоров’я». Однак вона ще не створена…

І тепер найцікавіше – закон регламентує, що повністю  безкоштовними будуть три види медичної допомоги: первинна, екстрена і паліативна. Другий вид буде співоплатним, тобто частково за кошти держави, ну і третій  – повністю платний. За всі послуги третинного рівня і частково вторинного, громадяни будуть платити зі свого гаманця.

Оприлюднені нещодавно Тетяною Бахтеєвою, ймовірні ціни на деякі оперативні втручання м’яко кажучи, шокували українське суспільство: стентування серцевих судин – 130 тис. грн, діагностика порушень серця - 65 тис.грн., лікування гострого панкреатиту - 72 тис. грн, видалення жовчного міхура - від 35 до 51 тис. грн, в травматології – лікування рани передпліччя - 33 тис. грн., видалення фурункула - 7 тис. грн.

Тобто видатки по кваліфікованій і спеціалізованій меддопомозі повністю перекладаються на плечі  пересічного українця. А чи здатен він оплатити сотні тисяч гривень за серйозні втручання? Питання риторичне.

Недаремно, один із членів профільного комітету Верховної Ради з питань медицини Олег Мусій назвав цей закон таким, що позбавить громадян України гарантій на отримання медичної допомоги. Я  вже мовчу про те, що у нас в країні може одномоментно припинити діяльність сотні лікарняних закладів і тисячі лікарів та медичних сестер стануть безробітними.

Наше бачення дещо інакше. Держава фінансує охорону здоров’я на нинішних 3% і паралельно запроваджується система обов’язкового медичного страхування, що дасть можливість додатково залучити в галузь ще 90-100 млрд грн. Таке бачення підтримують члени нашої депутатської комісії (охорони здоров'я) і профільний Комітет Верховної Ради.

На жаль, керівництво нашої держави йде на поводу в Уляни Супрун, а тому її система реформування медицини є для нас неприйнятною. Це не лише моя думка, а й думка багатьох колег, які зі мною працюють а також Лікарського товариства України, волинське представництво якого довірили очолювати мені.

- То чи будуть українці здоровими, з огляду на такі вражаючі цифри?

- Завдання кожної національної системи охорони здоров’я - подовжити середню  тривалість життя. В Україні ця цифра становить 71 рік, що є одним із найгірших показників на території Європи. Для порівняння - в Японії цей показник складає 83 роки. Причому у нас помирає великий відсоток чоловічого населення працездатного віку. Приміром, взяти регіональну програму «Волинькард» (лікування і профілактика серцево-судинних  захворювань). Вона була  започаткована у 2011 році і стала доступною усім волинянам, що потребували допомоги при гострому інфаркті міокарда.

Протягом кількох останніх років, стараннями куратора - професора Андрія Ягенського, програму вдалось відшліфувати до дрібниць. Дільничні терапевти, лікарі екстреної  медичної  допомоги після встановлення діагнозу гострого інфаркту, чітко спрямовують пацієнтів у 2 лікарняних заклади області — Волинську обласну і Луцьку міську клінічні лікарні, де пацієнтам у разі необхідності, протягом 2 годин буде проведено коронарографію та стентування ураженої серцевої артерії. В багатьох випадках, під час транспортування проводився сеанс лікувального тромболізису (розчинення тромбу в просвіті судини).

Як результат дії програми «Волинькард» – смертність від інфаркту на території області, особливо в умовах стаціонару, суттєво знизилась. Переглядаючи бюджет на 2018 рік, я не знайшов видатків на фінансування Програми, оскільки за словами чиновників від медицини, кошти можуть бути спрямовані з програми Світового банку.

Ми розуміємо, що працювали в правильному напрямку, але не можемо збагнути, як можна на півдорозі «рубати» успішно працюючу програму. Це нелогічно, якщо не злочинно. Тому, дякуючи здоровому глузду і завдяки підтримці деяких депутатів обласної ради, ця програма внесена в перелік діючих і буде профінансована у 2018-2020 роках.

- А прокоментуйте, будь ласка, ситуацію з формуванням госпітальнихокругів?

- Пропозиції по формуванню переліку госпітальних округів були озвучені на сесії облради. Причому, з приводу цього питання ми провели не одну публічну дискусію і «зламали не один спис». Наша думка зводилась до необхідності формування на території області 5 госпітальних округів.

Чому 5? Тому що кожна область має свої специфічні особливості. Так, Прикарпаття - це  гориста місцевість, Херсонщина - степ, з  невеликою густотою населення на квадратний кілометр. Так і на Волині: Полісся теж мало заселене, з порівняно великими відстанями до ймовірних госпітальних центрів та нерозвинутою дорожньою інфраструктурою.

Фактично, введення госпітальних округів мало би, за думкою ініціаторів, призвести до впровадження адміністративно-територіальної реформи.  На жаль, до нашої думки обласна виконавча влада, Кабінет Міністрів і сааме Міністерство охорони здоров'я чомусь не прислухалися.

Взагалі,  ігнорування думки місцевого представницького органу, цілком у стилі поведінки пані Супрун. Тому, станом на сьогодні мова може вестися лише за три округи: Нововолинськ, Ковель і Луцьк. Хоча,на нашу думку, все ж таки було б доцільно добавити до цього переліку – Любомль та Камінь-Каширський. І ми продовжуємо на цьому наполягати.

- Ви, здається, вільно володієте англійською та польською мовами, то чи не виникало спокуси податися працювати за кордон?

- Мабуть, такі думки час від часу витають у свідомості не одного мого колеги. На жаль чи на щастя, але цей період своєї життєвої дороги я уже минув.

Не впевнений, що за кордоном, але точно знаю, що до лікарняних закладів на фронті, у зоні АТО, фахівці хірургічного профілю потрібні в необмеженій кількості. І протягом червня минулого року я вже побував у Станично-Луганській центральній районній лікарні з місячною медичною вахтою у складі Першого добровольчого медичного шпиталю імені Миколи Пирогова.

Щоправда, оплата за роботу в зоні АТО зовсім не така, як за кордоном, зате морального задоволення і відчуття причетності до великої справи – з надлишком.

Еля КОРОТИНСЬКА

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ