«Намагаємося йти шляхом людяності», – депутатка облради Людмила Стасюк

Фото: 

Депутатка Волиньради Людмила Стасюк очолює один з найрейтинговіших приватних вищих навчальних закладів Волині – Академію рекреаційних технологій і права, є кандидаткою політичних наук зі спеціальності «Політичні інститути та процеси», авторкою численних наукових праць, має вчене звання доцента кафедри цивільного, господарського та кримінального права, нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України» та Грамотою Верховної Ради.

Про улюблену роботу й досягнення вишу, який направду є її дітищем, вона може розповідати годинами. Бо таки є чим пишатися, адже незважаючи на різноманітні кризи, підводні течії в царині освіти та високу конкуренцію, академія не тільки лишається на плаву, а й має високі рейтинги.

Нині як депутатка облради Людмила Леонідівна є членкинею постійної комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку, а також активною учасницею міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості».

Що саме мотивувало вас спробувати себе в ролі депутата Волинської обласної ради?

По-перше, це моя перша каденція. По-друге, це моя єдина політична партія «Сила і честь» Ігоря Смешка. Як на мене, найголовніше – це мати однодумців, людей, які імпонують, спільно з якими можна щось зробити. І мені дуже імпонує сама позиція партії, постать Ігоря Смешка як політичного лідера. Важливу роль у виборі політсили зіграло й те, що у її лавах – Роман Петрович Карпюк, людина, з якою пов’язана моя професійна діяльність як ректора академії.

Ми з ним створювали цей навчальний заклад. Роман Петрович був першим ректором академії. Потім він став заступником голови облдержадміністрації, а згодом – заступником голови обласної ради, а я з посади проректора за рішенням колективу перейшла на посаду в. о. ректора, а згодом стала ректором академії.

Практично за місяць до виборчої кампанії торік у жовтні Роман Карпюк почав створювати обласний осередок партії. А я долучилася до роботи. Ми поставили перед собою чіткі цілі та впевнено до них ішли. Було непросто, але у нас все вийшло. І люди, з якими спілкувалися, здебільшого позитивно відгукувалися про лідера нашої партії. Крім того, позитивний імідж Романа Петровича відіграв важливу роль у тому, що нам повірили виборці.

Від партії «Сила і честь» до обласної ради пройшло четверо депутатів.

Так, у нас невеличка, але потужна команда: керівник фракції, професор Роман Карпюк, керівник Волинського обласного «Інваспорту» Віктор Галан-Влащук, генеральний директор ТМО Любомльського і Шацького районів, заслужений лікар України Володимир Дибель і я.

Лозунг, яким керується партія, – це неоконсервативна демократія. Суть її в тому, щоб не забувати тих надбань народу, які було створено, не викидати їх за борт, а оновити, додати нові технології. Отакий підхід теж імпонує в сучасному світі.

Минув уже рік вашого депутатства. Яким він був?

Цей рік був непростим. Адже довелося приймати чимало викликів, серед яких – і пандемія ковіду, і війна в державі. А оскільки осередок партії на Волині був новоствореним, треба було чимало зусиль докласти до його становлення, укріплення позицій. Ми багато їздили в райони, адже зараз дуже активно починаємо створювати осередки.

У Волиньраді ми створили свою фракцію, адже кількість депутатів це дозволяла. І це дуже добре: ми можемо відстоювати набагато більше свої позиції, питання обговорювати тощо. Це все-таки вже маленька, але сила. І вже цілий рік у сесійній залі – чотири прапорці, яких раніше там не було.

Наразі я працюю в постійній комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку. Це теж непросто, але цікаво. Під час роботи комісії ми розглядаємо загальні звернення, які виносять на засідання обласної ради. Складність полягає в тому, що, окрім основної роботи, потрібно глибоко вникати в ці питання, адже це долі людей, долі структур, організацій.

Я дуже добре знаю, як складно створювати щось, яку відповідальність несеш за це і як треба цінувати тих, хто поряд з тобою живе і працює. Тому дуже добре розумію людей, яких зачіпають проблематичні питання, як-от, наприклад, закриття шкіл. На мою думку, перед тим, як ухвалювати рішення, треба все досконало вивчити. І довіряти не тільки паперам. Найкраще – поїхати на місця й безпосередньо побачити ситуацію, поспілкуватися з людьми, аби мати чітке уявлення про певну ситуацію.

Тож я дуже багато їздила по районах, зокрема на ті об’єкти, які виносили на розгляд саме цієї комісії, аби володіти об’єктивною інформацією та голосувати відповідально.

Крім того, я є членкинею депутатської міжфракційної групи з гендерних питань Волинської обласної ради «Рівні можливості». Це теж додаткові обов’язки, адже гендерні питання нині піднімають доволі часто, і вони непрості. Намагаюся по максимуму брати участь у всіх семінарах, а їх відбувається чимало. Зокрема в рамках проєкту «16 днів проти насилля» в академії щодня відбувалися тематичні заходи, зустрічі, а завершилося все грандіозним семінаром.


Упродовж року я брала участь і в інших заходах, зокрема у благодійному забігові «Шаную воїнів, біжу за Героїв України», благодійній акції «Великодні надії», всеукраїнському флешмобі «Заряджайся спортом», в екологічних акціях «Зробимо Волинь чистою», «Ми за чисте довкілля», «Свій голос віддаю на захист природі». Разом з депутатами, головою облради та Митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом взяла участь у всеукраїнській акції «Створюємо ліси разом», ініційованій Державним агентством лісових ресурсів України.

Волонтерську допомогу надала садочку в селі Зачернече, всеукраїнській акції «Створюємо ліс разом», благодійній акції «Твори добро», до Дня фізичної культури. Також надала волонтерську допомогу студенту академії Івану Доцюрі та вручила студентам-паралімпійцям сертифікати на безплатну реабілітацію.

Із чим найчастіше до вас звертаються громадяни?

В основному звернення стосувалися матеріальної допомоги на лікування.

Напевно, непросто поєднувати керування вищим навчальним закладом та депутатську діяльність?

Моя депутатська діяльність в основному дуже тісно напряму пов’язана із моєю основною роботою – ректора академії. Ми й до того проводили дуже багато заходів обласного рівня. Я дуже довго думала, як усе поєднати так, щоб і тут виконувати роботу, і там бути активною. І зараз ми дуже активно укладаємо меморандуми, договори про співпрацю, угоди із різними громадськими організаціями. Я пишаюся своїм колективом. Колеги дуже підтримують мене в роботі.

До речі, співпраця з громадськими організаціями є дуже корисною для нашого навчального закладу. Крім того, в рамках роботи як депутата мені цікаво зустрічатися з представниками громадських організацій, особливо молодіжних. Це дозволяє бачити життя області з різних позицій.

Робота нашої комісії охоплює і ті самі громадські організації, які є освітянського, наукового, культурного спрямування. І співпрацюючи з тими організаціями, більш вникаєш у роботу тієї чи тієї структури, пізнаєш певні нюанси, розумієш, чим можна посприяти, яку спільну діяльність вибудувати, долучивши нас, наших викладачів, науковий, освітянський потенціал, студентів.

Дуже багато співпрацюю із керівниками новостворених територіальних громад. Ми як навчальний заклад активно долучаємось до соціальних проєктів. Зокрема в плані надання освіти різним соціальним прошаркам населення, тобто незалежно від підготовки, від стану здоров’я. У нас навчається 56 студентів з особливими потребами. Понад 20 років тому ми були першим із вишів, де були всі можливості для надання освіти такій категорії молоді, та й не лише молоді.

Крім студентів з інвалідністю, у нас навчаються й сироти. Хоча ми приватний вищий навчальний заклад і наше єдине джерело доходів – це оплата студентів за навчання, усе-таки, якщо потрапляє до нас навчатися дитина-сирота, стараємось знаходити підходи, щоб надавати навчання за рахунок академії.

Крім того, ми взяли на себе таку дуже хорошу місію – навчати дітей і самих учасників бойових дій на пільгових умовах. Вони мають великі знижки в оплаті за навчання. Так, держава нам нічого не відшкодовує і це непросто, адже треба і приміщення утримувати, і зарплати працівникам виплачувати. Але це ж люди, які нас захищали, то хіба можна інакше? Це найменше, що ми можемо для них зробити.

Ще зауважу, що завдяки Романові Петровичу, який є заслуженим тренером України, у нашому виші сформувався потужний спортивний осередок. У нас навчається дуже багато студентів-спортсменів, десять з них – світового рівня, які представляють Україну на міжнародній арені. Академія вже третій рік поспіль утримує кубок першості серед вищих навчальних закладів своєї категорії (а це 42 ВНЗ України). Наші чемпіони також мають чималі пільги в оплаті за навчання. Ми їх підтримуємо, бо якби цього не робили, ці діти могли б зараз виступати за інші області, а не за Волинь.

Ваша фракція найменша в облраді. Чи виникають якісь труднощі у спілкуванні з колегами, які сформували більшість?

Наша фракція невелика, але досить потужна. У нас сильний лідер – Роман Карпюк, голова фракції. Він – доктор педагогічних наук, професор, він зараз у нас працює на кафедрі освітньо-педагогічних наук, це заслужений тренер України, досить відома людина на Волині, голова Волинського обласного осередку політичної партії «Сила і честь». Він уже третю каденцію є депутатом. Це людина, яка має беззаперечний авторитет, завдяки якому, напевно, ми так гарно ввійшли у волинський політикум, нас прийняли.

Ще одна перевага нашої фракції – що ми охопили всі важливі на сьогодні сфери. Я працюю в освітній комісії, Віктор Галан-Влащук очолює постійну комісію з питань сім’ї, молоді, спорту та туризму. Крім того, він теж дуже активна людина, в нього важка і складна місія, адже очолює «Інваспорт», працює з особливими спортсменами. Володимир Дибель – член постійної комісії з питань соціального захисту населення, охорони здоров’я, материнства та дитинства.

Крім того, багатьом імпонує позиція Романа Петровича, для нього найголовніше – людський фактор. Я думаю, на сьогодні це дуже важливо, якщо людина є Людиною з великої букви. Можна чогось не знати, можна чогось не вміти. Можеш – допоможи, а не можеш – то хоча б не заважай. І ми намагаємося йти таким шляхом – шляхом людяності. А ще лідер нашої фракції – чудовий дипломат, тож у спілкуванні з представниками інших фракцій не виникало конфліктних ситуацій. Усе ж можна обговорити й дійти конструктивних висновків, аби ухвалити правильні рішення.

Якби була змога повернутися в минуле і вам запропонували б депутатство, ви не вагаючись пішли б чи все-таки подумали б?

Пішла б за умови, щоб не лишати академії. Адже це моє дітище, це те, чим живу, та царина, в якій маю багато напрацювань, ідей та перспектив для розвитку.

Маючи той глибокий досвід у сфері освіти й науки, напевно, я зараз тільки вчуся працювати депутатом, хоча минув уже рік. Мені дуже пощастило, що маю цей досвід за плечима. І тому мені зараз легко входити у нову сферу діяльності, я вже знаю, як працювати в команді, як працювати із структурами, а основне – як допомогти.

Яким інструментом для вас є депутатство?

Завдяки депутатству легше підтримувати талановиту молодь, наукові проєкти своїх викладачів, волонтерські ініціативи.

Звичайно, я чогось глобального не вирішую, це компетенція відповідних комісій. Але я маю доступ до того, щоб донести цю інформацію. Днями на сесії Роман Петрович зачитав запит від нашої фракції щодо фінансування музею імені Липинського, адже він єдиний такий в Україні. Я особисто там була, спілкувалася із директором. Люди, які його створювали, не просто фахівці, а справжні фанати цієї справи, великі ентузіасти. Їм варто сприяти. Віктор Галан-Влащук робив депутатський запит стосовно тих громадян, які свого часу отримували нагороди і звання на рівні держави, а виявилися зрадниками, проте лишилися заслуженими громадянами.

На рівні нашого закладу ініціюємо різноманітні заходи щодо популяризації української мови, проводимо семінари, збираємо видатних людей. Завдяки потужному викладацькому складу нам до снаги це робити. Ми надаємо волонтерську допомогу, організовуємо у своєму приміщенні заходи, які потребують фінансування, беремо на себе ці витрати.

А про результат роботи свідчитимуть відгуки людей. Як на мене, це найголовніший показник. Коли ти маєш змогу допомогти, зробити щось корисне та приємне для людей, то це найбільше задоволення. Більшість членів нашої команди живуть такими добрими справами і отримують задоволення від того, що комусь зробили добре. І не чекають від того бонусів чи похвали. Напевно, саме ось така людська скромність – це ще одна риса, що виділяє нашу команду.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА