Роман Карпюк про 207 допитів, риболовлю і бурштинові ліцензії

Фото: 

Роман Карпюк добре відомий волинянам не лише, як депутат обласної ради, а й як ректор відомого Луцького інституту розвитку людини «Україна». Та ще більше його знають у професійному спорті, адже свого часу він був відомим тренером з веслування і навіть виводив збірну України на різні чемпіонати. 

«Перший» вирішив поспілкуватись з нинішнім заступником голови Волинської обласної ради і розпитати не лише про політику та державну службу, а й про спорт та викладацьку діяльність.

- Романе Петровичу, ви довгий час працювали в освіті. Що ви скажете про якість освіти на Волині загалом?

- Часто в ЗМІ піднімають це питання, акцентуючи на тому, що Україна відстає у цьому плані. Але я не згідний з цим, адже наукові і педагогічні здобутки українців цінуються в цілому світі і займають досить таки вагоме місце.

На сьогодні наші ІТ-спеціалісти займають передові місця в багатьох провідних країнах світу: у США, Англії, працюють майже по всій Європі. Лікарі виїжджають за кордон і після проходження сертифікації отримують хороші місця.

Прикладом того, що у нас хороша освіта є те, що дуже багато іноземців хочуть навчатися в Україні. По-перше, у нас дешевше навчання, а по-друге – якість, яка нічим не поступається європейській освіті. Тому, якщо брати параметри, за якими оцінюють спеціаліста, то українські вузи їм відповідають.

- А чому так склалося, що у Луцьку закрилось декілька приватних вищих навчальних закладів?

- Бо сьогодні вищим навчальним закладам дуже тяжко вижити. Основна причина в тому, що низка законів, які приймаються Верховною Радою, не відповідають нинішній ситуації з життєдіяльністю закладів і це не проходить критики з точки зору економіки.

До прикладу: прийняли закон, який забороняє піднімати ціну на навчання, однак в той же час зросли тарифи на всі енергоносії, піднявся рівень мінімальної заробітної плати. Таким чином, приватні навчальні заклади поставили в умови виживання.

З такими проблемами, звісно, стикнулися і державні навчальні заклади. От у Східноєвропейському національному університеті мають непорозуміння з опаленням, були проблеми і в національному технічному університеті.

Всім відомо, що є приватні навчальні заклади, є у державній власності, а є і комунальні. Чомусь з’явилась традиція, що пріоритет ставиться на державні навчальні заклади і заклади комунальної власності. Часто люди не розуміють, що це велика різниця, адже державні навчальні заклади фінансуються з державного бюджету. Тому платні послуги за навчання повинні надходити у державний бюджет і лише після цього - виділятися на розвиток матеріальної бази, оплату енергоносіїв і виплату заробітної плати.

А є ще й комунальні навчальні заклади, які передані на баланс місцевих органів влади і повинні фінансуватися з обласного і місцевих бюджетів.

Тому в цьому питанні потрібен грамотний підхід, вивчення попиту на професії, які будуть затребувані в регіоні. Адже нікому не вигідно, щоб державні і комунальні навчальні заклади працювали на центри зайнятості і біржу праці. Виші повинні працювали на ринок, який повинен бути спрогнозованим.

- То яким чином відбувається набір на спеціальності і чи відповідає він прогнозам?

- Волинська обласна рада та  Ігор Палиця ставлять чітку ціль – ми повинні дивитися на крок вперед і прогнозувати ці всі ситуації, які можуть виникнути і з потребою спеціалістів, і з потребами фінансування. Ми провели аналіз, що потрібно робити у тих сферах, якими опікується обласний бюджет. В нас є 102 комунальних підприємства, які повинні працювати. У цих комунальних підприємствах потрібні спеціалісти вже зараз і будуть потрібні потім. Також ми зібрали інформацію, скільки там працює людей пенсійного віку і скільки молоді треба буде залучити.

Шукати потрібно талановитих керівників, проводити конкурси на посади, вибирати кращих з кращих. Тому співпраця з навчальними закладами дає такий ефект, що ми можемо дійсно щось спрогнозувати по обсягах спеціалістів різних напрямків на майбутні 10-15 років. А від цього і залежить кількість місць у навчальних закладах, на які буде попит у держави.

Міносвіти не ставить окремих вимог до державних чи приватних навчальних закладів. На кожну спеціальність повинна бути певна кількість людей з докторським ступенем, певна кількість людей, які захистили кандидатські дисертації, викладачів вищої категорії. Але, на жаль, так складається – всі недержавні навчальні заклади поставлені на межу виживання.

- До державної служби Ви теж очолювали один з навчальних закладів області. Розкажіть про цей досвід.

- Так склалось, що на Волині я був причетний до створення кількох навчальних закладів.

Свою кар’єру я починав з веслування і був тренером з греблі. Мав в певній мірі якесь професійне везіння і в тренерській роботі попрацював з провідними спортсменами Волинської області.

Майже 10 років був тренером збірної команди України, побачив ледь не всю Європу, побував у Китаї, весь колишній Радянський Союз об’їхав.

Потім мене запросили очолити факультет фізвиховання в Біотехнічному інституті, а вже через рік я очолив луцьке представництво університету «Україна». Саме цей навчальний заклад став у Луцьку Інститутом розвитку людини.

Будучи його керівником, мені вдалось притягнути дуже багато сильних людей, які на той час мали здорові амбіції та авторитет не лише в спорті чи в освітній галузі. Дехто працював у правоохоронних органах, в партійній роботі, керував районними радами чи адміністраціями. Я запросив їх на роботу і ми створили такий колектив, якому були під силу будь-які питання.

В «Україні» навчалося 3800 студентів. Також ми готували тих, хто тільки прийшов працювати у вищу освіту, – було захищено більше 50 кандидатських дисертацій, 6 докторських дисертацій.

Для навчання ми підбирали кращих реабілітологів, кращих спортсменів і спеціалістів в галузі реабілітації, адже наш заклад починався саме зі спеціальності «Фізична реабілітація». Ми могли навчити студентів тому, чого більше ніхто не міг, наші студенти показували на практиці вагомі результати, їх запрошували на роботу у реабілітаційні центри. На біржу праці ми ніколи не працювали.

Не менш вагомим фактором є те, що ми проводили підготовку спортсменів-паралімпійців. На паралімпійських іграх вони здобули більше 20 медалей. До речі, зараз я очолюю Волинське обласне відділення Національного олімпійського комітету України.

- То вам, певно, вдається впливати на багато процесів у галузі спорту. Чим і як підтримуєте спортсменів?

- Ми намагаємося допомогти усім спортсменам, які звертаються до нас. Десь фінансово, десь порадами. Якраз займаюсь питанням лобіювання програм в галузі фізичної культури та спорту, співпрацюю з відділом спорту і спортивними товариствами.

Повертаючись до Інституту розвитку людини, який зараз перейменований на Академію рекреаційних технологій і права, відзначу, що ми започаткували для талановитої спортивної молоді свою програму підтримки. От є дистанція 1 кілометр, хто цю дистанцію пробігав за 2 хв 50 секунд – ми приймали на І курс на будь-яку спеціальність безкоштовно. Тобто дитина, тим більш, якщо вона з незабезпеченої сім’ї, але веде здоровий спосіб життя, регулярно бігає і займається спортом, - може показати такий результат і отримати свій квиток у життя. А далі вже з ним будуть працювати досвідчені тренери.  Таким чином, ми намагаємося підтягнути спорт і підтримати молодь.

Свого часу ми також активно розвивали козацький рух на Волині. Залучили до козацтва дуже багато дітей. В нас в академії працює козацький офіцер Едуард Косинський, який є майстром з козацького двобою і створює секції. Працюємо з усіма федераціями і з олімпійських, і не олімпійських видів спорту теж. Намагаємось підтримати талановитих дітей, дати їм освіту і допомогти матеріально, щоб  вони змогли розкрити свої таланти.

- А самі продовжуєте займатись спортом?

- Я ще в 1993 році став заслуженим тренером України. Брав участь у підготовці багатьох чемпіонів міжнародного класу. Мені вдалось двічі вивести команду України в призери Європи та підготувати призерів та чемпіонів України.

Сьогодні ж я – член збірної команди області з риболовного спорту. У минулому році навіть виступав на чемпіонаті Кубку України з ловлі з човна на спінінг разом з Віктором Жилніним, який є чемпіоном світу з ловлі на мормишку. Я в нашій команді найстарший. Решта учасників - на 20-30 років молодші, але ми всі стараємося і займаємо призові місця.

- І після таких здобутків Ви змінили крісло ректора на посаду заступника голови обласної ради?

- Я був не лише ректором, а ще й засновником. Коли пішов працювати на державну службу, то вийшов з засновників.

Академія рекреаційних технологій і права  - наймолодший вищий навчальний заклад на Волині, який відповідає всім вимогам, які ставить міністерство освіти. Тому, я думаю, що продовжу займатись викладацькою діяльністю.

- Тобто після складання повноважень заступника голови обласної ради Ви готові залишити державну службу і повернутись в освіту?

- Моя посада – виборна і термін колись закінчиться. Чи буду брати участь в наступних виборах, чи ні, то вже таке… Як складеться, так і буде. 

В майбутньому я, певно, буду займатись викладацькою роботою в Академії рекреаційних технологій і права. Не хочу більше ні в якому іншому навчальному закладі працювати.

Та поряд з державною службою чи викладацькою діяльністю, я сподіваюсь ще довго не полишати риболовний спорт.

- Від рибальства перейдімо до політики. Чи продовжують вирувати пристрасті в партії «Батьківщина», як це спостерігалось раніше?

- Так, я досі є членом фракції «Батьківщина» в обласній раді. Був керівником виборчого штабу під час виборів до Волиньради і йшов першим номером у списку. До того був двічі довіреною особою Юлій Тимошенко на президентських виборах, брав участь у виборах до Верховної Ради і один раз я фактично виграв вибори у 2014 році по 20 округу, бо за протоколами, які подані до ЦВК, я програв лише 176 голосів на 375 дільницях. Як це відбувалось – то вже історія.

Так склалося, що певні протиріччя виникли в самій партії «Батьківщина» і до влади почали приходити люди, які раніше співпрацювали з «Партією регіонів». Ці люди намагалися втрутитись і свого часу нам поставили питання заборонити голосування про створення підприємства «Волиньприродресурс».

Ми доказували, що воно потрібне, бо треба навести порядок з надрами. От у Житомирській області сприяли створенню такого ж підприємства і керівника обласної парторганізації відзначили за це. В нас ставили питання інакше.

- Саме це стало таким собі «яблуком розбрату» в партійному осередку?

- Нас тут намагалися придушити будь-якими способами і тільки за те, що ми не бажали працювати з «Партією регіонів». Та я в прокуратуру на допити ходив 207 разів. Були обшуки і вдома. В жінки місяць руки трусилися. Можете уявити: приходять додому і перелічують у тебе ложки, кружки. Усе тільки за те, що, наприклад, не послухався і не проголосував за Войтовича, який йшов на голову обласної ради, а підтримав Грицюка.

Вже немає в живих тодішнього губернатора Бориса Клімчука, але тоді він сказав мені: «Якщо ти мене не послухаєш, то будь-яка собака буде не рада, коли гляне в твою сторону». Отакі слова…

А я відповідав так: «Я прийшов сюди в команді з Анатолієм Петровичем Грицюком, який тоді був головою партійної організації «Батьківщина», - в одній команді будемо працювати і не будемо відступати від тих принципів, які декларує партія».

Тому нам тоді довелось багато що пережити. За це нам спалили будинок на базі інституту на озері Пісочне в Турійському районі. І з траси скидали нас, коли ми їхали з Києва. І ми знаємо, хто це робив. І хоч ми й писали заяви в міліцію – ніхто не реагував. Настільки всіх залякували.

- Але ж після Революції Гідності багато що змінилося…

- Так, але й не так… Після Революції Гідності люди, які колись підтримували «Партію регіонів», почали витісняти нас, старожилів, з «Батьківщини». Я вважаю, що з дев’яти депутатів, які є в фракції «Батьківщина», лишилось фактично 3.

Ми дотримались всіх позицій, які декларували. На сьогодні нам потрібно довести до кінця роботу над «Волиньприродресурсом», але йде сильне блокування нашої роботи і задіяно багато політичного супротиву.

- Маєте на увазі гострі сесійні дискусії навколо «Волиньприродресурсу»?

- Поки ми займалися ліцензіями, виявляється, ті всі землі, де є бурштин, вже порозпродували. Але ж не тільки бурштином займатиметься «Волиньприрдресурс». Потрібно навести порядок і з видобутком піску, глини, торфу. Йде активне блокування, тривають суди за користування земельними ділянками, які повигравали і «Волиньприродресурс» і «Волиньторф».

Коли це все доведеться до порядку – бюджет у Волинській області зросте набагато. За нашими прогнозами, це дасть близько мільярда гривень додаткових надходжень від видобутку і розробки надр. Але це за умови, якщо «Волиньприродресурс» запрацює на повну і буде лад в області. Проте наразі це все блокується.

Мене особисто кілька разів викликали на допити в Генеральну прокуратуру. Задавали різні питання, тому що я підписував документи. Але я завжди знаю, що я підписую. Ми – кваліфікована команда. Ми не прийшли десь з вулиці. Ми всі – досвідчені люди, які працювали у різних галузях. Ми не хочемо йти поза законом. 

- То зрештою, чи має КП «Волиньприродресурс» ліцензії і як їх отримало?

- «Волиньприродресус» діє чітко в межах закону і за ліцензії платило саме це комунальне підприємство, яке отримало передоплату саме за ту роботу, яку має робити.

Ігор Палиця поставив питання, що ми повинні чітко працювати в межах закону. Спеціалісти усе пропрацювали так, що дійсно можна, не порушуючи закон, заробити гроші для громади і навести порядок.

Ми ініціюємо створення окремої біржі і хочемо, щоб Україна в неї увійшла лідером з продажу бурштину. Щоб все відбувалося прозоро.

На сьогодні ліцензії діють. Обшуки, які були у Волинській обласній раді і в Василя Столяра відбувались з метою вилучення оригіналів ліцензій. Але оригінали на місці.

Наразі «Волиньприродресурс» має державні ліцензії на видобуток корисних копалин і все в рамках закону. Суди, які відбуваються, доводять правоту «Волиньприродресурсу».

- Хто ставить «палки в колеса» діяльності цього комунального підприємства?

- Діюча влада… Я отак не хочу говорити, але саме адміністрація є частиною президентської вертикалі. Вона тягне час. Так само нам говорили про масштабну приватизацію «Укрторфу», мовляв, в тому числі і «Волиньторф» доведеться віддати під приватизацію. Ігор Палиця поставив задачу не допустити цього і щоб підприємство залишилось в державній власності.

Однак, всі виступи адміністрації показують, що «Волиньторф» таки відправлять на приватизацію. Таких підприємств в Україні є 7. Вони напряму не зв’язані з «Укрторфом».

«Волиньторф» фактично формує бюджет Маневицького району і дає роботу майже 500 людям, що є досить багато для такого населеного пункту. Тому не дати працювати – ви самі розумієте, це не логічно. Комусь просто захотілося приватизувати таке підприємство, яке в майбутньому буде приносити прибутки і представлятиме на енергетичному ринку цілий регіон.

- Від цього підприємства в області залежить багато установ?

- Перед новим роком до мене зверталося дуже багато керівників різних районів, де була загрозлива ситуація з опаленням шкіл. За підрахунками, близько 80% комунальних закладів освіти, медицини і культури брали паливо саме з Маневицького торфобрикетного заводу. Але через відсутність великих запасів, міг зірватись опалювальний сезон. Над цим питанням повинна працювати адміністрація, яка повинна забезпечити належну роботу. Та, на жаль, у нас поки все навпаки.

- Це наслідки протистояння між обласною радою та Волинською ОДА?

- З нашого боку немає ніякого протистояння. Волинська ОДА протистоїть населенню області.

ТЕКСТ: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший)

ФОТО: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ