«Свобода» - це партія, з якою я починала і продовжую свій шлях», - Любов Серба

Фото: 

Нова хвиля коронавірусу у розпалі. На передовій боротьби з пандемією – медики. Медична директорка Волинської обласної інфекційної лікарні Любов Серба знає ситуацію зсередини. В інтерв’ю вона розповідає, що відбувається в лікарні, аналізує хід вакцинації, проблеми фінансування медицини та прогнозує подальший перебіг хвороби. А ще – згадує про власне політичне життя і чому вже 30 років перебуває у лавах ВО «Свобода».

* Цей матеріал створений в рамках спецпроекту «Перший в облраді». Спільно з Волинською обласною радою підсумовуємо перший рік каденції.

«В лікарні лишились працювати ті, хто справді прийшов за покликанням»

– Яка ситуація зараз в інфекційній лікарні?

– У нас – 178 ліжок, призначених для хворих на коронавірус. З них 80 – для дітей. Станом на 4 листопада (день запису інтерв’ю, – ред.) у лікарні – 158 хворих , з яких 12 дітей. Попри те, що зазвичай діти легше переносять хворобу, є у нас і одномісячні, і чотиримісячні немовлята з симптомами хвороби. Зараз у приймальному відділенні – дитина, якій 16 днів від народження.

За минулий рік у нас проліковано 63 дитини з ковідом. А цього року вже понад 120. Це і особливості Дельта-штаму, і результат поширеності інфекції. Були поодинокі випадки, коли діти потребували серйозної кисневої підтримки в реанімації, але, на щастя, обійшлося без критичних ситуацій.

– Як у вас з киснем. Чи не бракує його?

   – З киснем зараз дуже важко. Незрозуміло, чому в розпал епідемії, коли всі прогнозували спалах на осінь, зараз йде мова про регламентні роботи на кисневих заводах. Вчора була дуже складна ситуація, коли нам не привезли кисню. Добре, що в нас ще є запасні балони і їх вистачило. Але що буде, якщо знову не привезуть вчасно? Вчорашній день змусив нас всіх понервувати і недоспати. На щастя, цього разу все закінчилося благополучно.

Чому не можна було регламентні роботи на заводах провести у вересні, коли була зовсім інша ситуація і значно менша потреба в кисні? Я розумію, що є якісь технічні вимоги, плани, але в такій ситуації можна було б їх змістити, щоб у пікові місяці епідемії мати достатнє постачання. Також можна було влітку подбати про те, щоб перелаштувати заводи з виготовлення технічного кисню на медичний.

Ми підписали нову угоду з фірмою «Лінде Газ». Сподіваємось, тепер із постачанням кисню буде легше, бо Львівський кисневий завод не може дати нам ті обсяги, що потрібні.

Наприклад, є вимоги Національної служби здоров’я України про те, що лікарня повинна бути забезпечена киснем на п’ять днів. Нам же возять по дві тонни, чого вистачає на два дні. Отримуємо одну поставку і відразу замовляємо нову.

Навесні була схожа ситуація, і ми мусили частину пацієнтів перевести у Боголюби (госпіталь при обласній лікарні, – ред.). Тепер же ця опція недоступна, бо заклад також переповнений.

– Пацієнтів побільшало порівняно з попередніми хвилями. А їхній стан погіршився чи залишився таким же?

– Якщо раніше ми бачили погіршення стану на 8 -10 день хвороби, то зараз – на першому тижні. Вже в перші дні хворі потребують кисню.

Як і раніше, основна цільова група – літні пацієнти з групи ризику: з серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом, ожирінням, імунодефіцитними станами. На жаль, з цієї цільової групи більшість людей нещеплені.

При цьому стало більше молодих пацієнтів – дітей і дорослих до 50 років.

– Чи вистачає медичного персоналу, щоб справлятися з такою кількістю пацієнтів? Адже родичам доступ заборонений, а тому весь догляд лягає на працівників.

– Поки вистачає, але персонал практично виснажений. Захисні костюми, які не пропускають повітря, специфічні хворі, що потребують дуже багато праці: перевернути, помити, погодувати, зробити процедури, переодягнути… Зазвичай цим займаються тендітні фізично жінки, яким справді складно. Але справляються, бо маємо багато схвальних відгуків від пацієнтів, які дякують за турботу. Допомагати ж потрібно не тільки фізично, а й психологічно. Знаю весь наш персонал і те, як вони вболівають за пацієнтів, переживають за кожного.

Зараз лишились ті, що працюють справді за покликанням. Загалом з початку епідемії від нас пішло двоє молодих лікарів та двоє пенсійного віку, до десяти медсестер і санітарок. На щастя, маємо поповнення: трьох молодих і талановитих лікарів. Тому поки не відчуваємо кадрової кризи. Важливо те, що персонал до своїх мізерних 6 тисяч зарплати (а це платня і санітарки, і медсестри, і лікаря без категорії) отримує доплату за роботу з хворими на коронавірус.

– Фінансування НСЗУ вистачає лікарні?

– Як на мене, модель фінансування ковідних хворих потрібно переглянути. Щоб гроші йшли не за пацієнтом, а попереду нього. Ми мали б отримати кошти, щоб підготуватися. Бо, наприклад, влітку було мало хворих і відповідно, ми отримали дуже мало коштів від НСЗУ. Відтак важко було купити дезінфікуючі засоби, засоби захисту, апаратуру, медикаменти, лабораторні реагенти перед осінньою хвилею. Хоча ми всі знали, що вона буде. Виплата авансу суттєво полегшила б нам роботу.

Зараз же лікарні отримають гроші за жовтень і відбудеться ажіотаж на ринку: деякі товари стануть дефіцитними, до того ж зросте вартість закупівель. На мою думку, інфекційні стаціонари і в “позаковідні” часи повинні отримувати оплату наперед, щоб мати змогу підготуватися до ускладнення епідемічної ситуації.

– Влітку, коли був спад захворюваності, багато ковідних стаціонарів закрили. Зокрема, це сталося з госпіталем при луцькому пологовому будинку. Хоча пізніше його знову довелося відкрити. Як гадаєте, чи був цей крок правильним?

– З одного боку, зрозуміло, що така кількість стаціонарів в період спаду рівня захворюваності непотрібна. Персонал можна було спокійно перевести на ті ланки, де в ньому була необхідність. Але, можливо, потрібне було не повне закриття госпіталів, а призупинення їхньої роботи. Адже після закриття доводиться починати все спочатку.

Довідка: Любов Серба – 55 років. Народилась у Львові, з 1993 року мешкає у Луцьку. З 1995 року працює в обласній інфекційній лікарні (на той момент вона була дитячою міською), з 2018 року – медична директорка цієї лікарні. У 2010-2015 роках була депутаткою Луцької міської ради. Членкиня ВО «Свобода».

«Літні люди найменше вакциновані і зараз масово потрапляють в лікарні»

– Як гадаєте, це вже пік цієї хвилі чи хворих буде ще більше?

– Це дуже складно прогнозувати, але хочеться вірити, що вже пік. Хоча, думаю, нас ще потрусить. Дивлячись на тенденції завантаження лікарень, важкості пацієнтів, до кінця року ми ще житимемо з цією хвилею пандемії. І невідомо, як буде наступного року.

– Зважаючи на кількість вакцинованих, нам варто чекати нових хвиль?

– Я б не говорила лише про кількість вакцинованих. Я говорила б про імунізованих, а це і вакциновані, і ті, що перехворіли і мають природній імунітет на певний час. Думаю, на основі обох цифр потрібно робити аналізи і прогнози.

З чим я зараз не можу погодитись – так це з дискримінацією тих, хто перехворів і має імунітет. Нам кажуть, що в «Дії» скоро буде функціонал з можливістю видачі сертифікатів перехворілим. Але коли це буде, невідомо. Це теж неправильно. Бо, якщо запроваджуються радикальні обмеження, потрібно думати відразу про такі речі. Усі, хто перехворіли, мають отримати сертифікат на такий же термін дії, як і ті, що вакциновані.

– Як ви оцінюєте те, що зараз відбувається з вакцинацією?

– Планувалось першочергово вакцинувати групи ризику, яким хвороба з більшою вірогідністю загрожує потраплянням до стаціонару. Ми ж фактично проскочили цей етап і перейшли до того, коли вакцинувати стали всіх охочих. А всі охочі – це здебільшого молодь, яка перенесе хворобу легко і не потребуватиме госпіталізації. Старші ж люди та люди з групи ризику невакциновані і тепер масово потрапляють в лікарні.

Я розумію, що вакцин було достатньо. І були люди, які хотіли швидше вакцинуватися, щоб поїхати відпочивати. Це добре. Але, можливо, треба було краще простимулювати вакцинацію цільової групи.

– Яким чином це можна було зробити? Все ж був і є значний опір вакцинації.

– Ви знаєте, страх страхом не виженеш. Нагнітання про те, що все погано, не працює після того тоталітарного устрою, в якому ми раніше жили. Загалом наша тисячолітня історія – це війни, страхи, приниження й утиски. Навіть генетична пам’ять каже опиратись такому. Не можна агітувати за вакцинацію з позиції сили. Напевно, краще треба було роз’яснювальну роботу проводити, проговорювати і переконувати. Профілактична медицина мала б включитися в це, авторитетні люди, яким довіряють люди.

– На жаль, є непоодинокі факти, коли саме медики відмовляють від щеплень літніх людей, людей з хронічними захворюваннями – тим, кому хвороба найбільше загрожує тяжкими наслідками.

– Серед медиків, звісно, є різні люди. Але коли ми отримуємо фахові відповіді, роз’яснення, чому, що і як, це працює краще, ніж просто радикальні фрази: «Вакцинуйся» чи «Не вакцинуйся». Як на мене, треба більше фахової експертної думки в засобах масової інформації, соціальних мережах. У нас є дуже багато грамотних інфекціоністів, епідеміологів, імунологів, вірусологів зі світовим ім’ям. Вони повинні говорити.

– На останній сесії обласної ради заступниця голови ОДА Людмила Тимощук закликала депутатів агітувати своїх виборців вакцинуватися, ходити мало не по хатах, звертатися до місцевих авторитетів – священників, вчителів. Як гадаєте, чи це може бути ефективно?

– Я не чула, щоб таке робили. Але мені здається, що говорити про медичні питання повинні медики. Розумію, що люди з інших сфер можуть розповідати про економічну, технічну складові цього питання, але коли про імунологію, вірусологію, епідеміологію починають говорити далекі від медицини люди, які вже стали так званими «експертами», в мене виникають сумніви. І думаю, що слова цих «знавців» людей мало переконують.
 

«Якби не капітальний ремонт напередодні епідемії, ми б не змогли працювати з хворими на коронавірус»

– Фактично напередодні епідемії коронавірусної хвороби з обласного та луцького міського бюджетів вдалося виділити майже 30 мільйонів гривень на капітальний ремонт інфекційної лікарні. Таке враження, що вгадали момент, коли це буде найбільше потрібно.

– Насправді встигли. Капітальний ремонт завершився у 2019 році, а в 2020 розпочалась епідемія. Недавно якраз з колегами обговорювали, що якби не цей ремонт, ми б не змогли виконати вимоги, поставлені перед нами НСЗУ як перед ковідним стаціонаром.

Я працюю у цій лікарні з 1995 року, а сама будівля – початку 60-х років. Більше того – інфекційну лікарню розгорнули у пристосованому приміщенні, воно не будувалося для цих потреб. На моїй пам’яті – постійні аварійні ситуації: то каналізаційну трубу прорвало, то труби водопостачання.

Меблі, ремонт були старезними. Самій було незатишно. А якщо врахувати, що пацієнти на дві третини складалися з мам із маленькими дітьми, то взагалі сумно.

Дуже раді, що у влади руки дійшли до нас. Тепер у відремонтованому приміщенні приємно і несоромно надавати допомогу нашим пацієнтам.

Я переконана, що гарна тепла палата з новими меблями, гарячою водою і привітним персоналом – все це важливі складові одужання. А коли пацієнт у стресі, страждає від хвороби, обшарпані стіни ще більше пригнічують самопочуття.

За останні два роки лікарня так далеко пішла в плані обладнання, що я не пам’ятаю такого з 1995 року, відколи тут працюю. Портативні УЗД-апарати тепер дозволяють проводити діагностику просто в палатах, пересувний рентген-апарат отримали, запустили кабінет комп’ютерної томографії, купили нове лабораторне обладнання, апарат для ПЛР-тестування. Все це допомагає нам зараз надавати необхідну медичну допомогу.
 

«Платні послуги допоможуть державним закладам змагатися з приватними»

– Ключові медзаклади області: Волинська обласна клінічна лікарня, Волинська обласна інфекційна лікарня і навіть обласне управління охорони здоров’я вже давно мають керівників у статусі виконуючих обов’язків. Як гадаєте, це не шкодить роботі в часи пандемії?

    – З одного боку, людина в статусі в.о. все одно викладається на 100%, бо відчуває свою відповідальність як керівника. З іншого боку, це певний підвішений стан і несправедливість. Якщо керівник рік, два виконує свою роботу добре, чому його не затвердити офіційно на посаді? Пандемія не повинна бути на заваді своєчасному проведенню конкурсів для заміщення таких посад. Я не думаю, що тут взагалі є проблема з проведенням конкурсу, адже засідання комісії відбуваються, сесії також.

Вважаю, що з такою практикою потрібно завершувати.

– Кілька місяців тому медична комісія затвердила тарифи на платні послуги для деяких лікарень області. Як цей процес просувається – чи надають вже заклади ці послуги, і як ви ставитеся до нововведення?

– Ми затвердили тарифи досить багатьом закладам – далі справа за самими лікарнями, аби вони їх впроваджували на практиці.

Як на мене, платна послуга має право на існування. Завжди були люди, які хочуть зробити певні аналізи, бо вважають, що вони їм потрібні. При цьому вони не хочуть звертатися до сімейного лікаря. Чому б не дати можливість зробити це в державних закладах? Тим паче, що вони надають послуги за нижчими тарифами, ніж приватні. Іноді ціни навіть викликали посмішки на комісії, мовляв, що ж це за гроші? Але ми повинні досить збалансовано і врівноважено до цього підходити. Тому що з одного боку є лікарня, яка хоче заробити, а з іншого – людина, якій потрібна ця послуга за оптимальну вартість.

Комунальні заклади можуть конкурувати з приватними якраз вартістю, бо якість у них на високому рівні: практично всі мають гарну апаратуру, контроль за лабораторним обладнанням, ще й послуг надають більше. Заклад таким чином зможе залучити додаткові кошти на розвиток.
 
«Депутатську роботу важко поєднувати з лікарською. Але як інакше відстоювати інтереси свого закладу і медицини області?»

– Для вас це перша каденція в обласній раді. Звідки ідея балотуватися?

– Справа дуже давня і сягає 80-х років минулого століття, коли я стала студенткою. Ми тоді переживали період відлиги і відродження багатьох громадських організацій, які існували на теренах Західної України до 1939 року. Наприклад, Наукове товариство імені Шевченка, яке проводило просвітницьку роботу, мистецькі вечори. Також було створене Студентське братство Львівщини, зокрема Студентське братство медичного інституту. Дуже багато страйків та акцій ми організували, відновлювали традиції вертепів, гаївок, андріївських вечорниць. В цьому контексті нас захоплював протестний рух, що пізніше вилилось в «Революцію на граніті». Я була учасницею тих подій.

    Також цього року ми святкуємо 30-річчя створення ВО «Свобода», яке на початках називалося Соціал-національною партією України. 13 жовтня 1991 року відбувся перший з’їзд, а я вступила до її лав того ж року. Потім були вибори до Львівської обласної ради. Голова Студентського братства медичного інституту Олег Тягнибок балотувався, а студенти активно долучились до агітації. Це перші кроки, але потім ще було багато виборів, в яких я була залучена. У різних статусах: від агітатора, до члена і голови виборчої комісії. Потім логічно назріло питання, що і сама можу стати депутатом.

Перша моя каденція була у Луцькій міській раді. Депутатську роботу насправді важко поєднувати з професійною лікарською діяльністю. Але як інакше, якщо є така потреба? Зрештою, необхідно відстоювати інтереси свого закладу і медицини області..

Коли постало питання про балотування до обласної ради, було багато роздумів. Бо це справді важко. Але це логічний розвиток усіх попередніх 30 років.

– Фактично 30 років ви провели з однією партією. Мало хто може похвалитися такою стабільністю. Чому залишаєтеся зі «Свободою»?

– Це партія, з якою я починала і продовжую свій шлях. Вона була і залишається єдиною політичною силою, яка має свою ідеологію та послідовно слідує своїм націоналістичним ідеям, це ті побратими і посестри, з якими ми пліч-о-пліч, як родина. Це та політична сила, яка відповідає моїм особистим запитам і, я вважаю, запитам суспільства. Саме націоналісти і Всеукраїнське об’єднання «Свобода» планомірно та чітко виконують свою Програму захисту українців.

– Як ви оцінюєте ефективність роботи Волинської обласної ради за перший рік каденції?

– Напевно, робота була ефективною. Дійсно багато відбулося засідань, в тому числі позачергових, на яких розглядалися важливі і надважливі питання. Є певні ефекти, які я бачу по медицині. Зрозуміло, що не все гладко. Але, якщо порівнювати з тим, як справляються з проблемами пандемії ковіду інші регіони, то я можу сказати, що наша область досить непогано виглядає на цьому тлі. По забезпеченню лікарень, їхньому функціонуванню. Наприклад, постало питання про забезпечення кисню - всі працюють, всі на ногах. Постало питання про виділення коштів - оперативно зібрали обласну раду і перерозподілили бюджет. Думаю, на сьогодні це ефективне управління і забезпечення області першочерговими потребами.

– Але в плані кількості вакцинованих Волинь - серед антилідерів разом з Закарпаттям.

– Чи це повністю залежить від депутатського корпусу? Очевидно, ні. Робота депутата - забезпечити і створити умови, на грунті яких буде можливе виконання завдань. Ми це зробили. А подальша реалізація залежить від виконавчих органів влади.

Текст: Віта Сахнік